Екзистенціальна педагогіка ставить перед собою мету: формування людини, яка вміє оптимально прожити своє життя, максимально використовуючи свій потенціал, тому сьогодні необхідна суспільству, сім’ї, самій особистості, щоб стати реалізованою у всіх сферах і щасливою.

Екзистенціальна педагогіка використовує такі поняття як життя, мета життя, свобода, відповідальність, вибір, життєва позиція, таким чином, стає основою для виконання ключових компетентностей Програми з української літератури, яка покликана «сприяти розвитку особистості та її повноцінній самореалізації в сучасному житті». При чому соціальні компетентності програми спрямовані на усвідомлення дитиною своєї особистості, її саморозвитку в комунікаційній, навчальній, соціальній діяльності; на розв’язування проблем, формування загальнолюдських цінностей.

Мотиваційні компетентності спрямовані на розвиток і саморозвиток творчих здібностей, здатності до навчання і самостійного мислення, що дозволяє особистості соціально загартовуватися і реалізувати один із принципів екзистенціальної педагогіки. Мотиваційні компетентності спрямовують всю роботу на уроці літератури в практичне русло. Таким чином, ми маємо усвідомлення процесу самовдосконалення, реалізуємо принцип подолання бар’єрів, поєднуємо його з етичним саморегулюванням – з принципами екзистенціальної педагогіки.

Сучасна екзистенціальна педагогіка розглядає подію в житті дитини основним чинником в зміні особистості. І предметом педагогіки визначає педагогічний супровід цієї події, яка повинна стати каталізатором розвитку особистості, індивідуальності. На уроках літератури така подія створюється на основі твору, що вивчається.

Зустріч з хорошою книгою – це завжди подія, в якій обставини, життя, пригоди, конфлікти, емоції, думки, переконання. Кожен знаходить в ній значиме для себе. По-іншому, в літературі ми шукаємо себе, можливо, не в цьому часі, а в майбутньому; своє бажання, сподівання, свій образ.

А застосування проектної технології на уроках літератури покликане стимулювати таке шукання себе, що і спонукає до саморозвитку, самовиховання, самоосвіти, особливо якщо проект завершується презентацією-виставою.

Наприклад, в ОПГ «Мрія» остання неділя місяця – Школа-парк. Це час проектів. І перед восьмикласниками постає завдання: показати зразок народної драми – весілля; сприяти пробудженню і формуванню національної свідомості, відчуття єдності з народом, який має традиції, історію, ментальність, що відображається в пісні, танці, драмі  у формі вистави. Презентація проекту – народне весілля. Восьмикласникам виконувати нові для них ролі актора, режисера, костюмера.

Ситуацію створено – неординарна подія в житті особистості відбувається. Саме вона спонукає до активізації всіх ресурсів, стимулює процеси самовиховання, самоосвіти, саморозвитку через:

- усвідомлення процесу самовдосконалення (виявлення свого потенціалу і слабких сторін, над якими для успіху справи твоєму Я потрібно попрацювати).

В процесі роботи особистість відповідає на питання:

- Який я? Моя самооцінка.

- Мої ресурси для подолання бар’єрів.

- Як я відстоюю свої переконання?

- Як самореалізуюсь?

- Моя особиста мета в проекті.

- Які риси характеру хочу розвинути?

- Які сфери особистості: інтелектуальну, емоційну, вольову хочу

вдосконалювати?

Об’єктом екзистенціальної педагогіки є суб’єктивне ставлення дитини до події в її житті. Якщо подія для особи не значуща, не зачіпає почуттєвої сфери, не викликає емоційної реакцій, інтелектуальної зацікавленості, то вона і не може викликати резонансу самоосвіти, самовиховання, самовдосконалення, які є продовженням запущеної хвилі практично-інтелектуальних «коливань» в навчально-виховному процесі.

І тільки якщо подія для дитини значуща, хвилююча, зачіпає важливі сфери її життя, можна сподіватися на результат: осмислення, усвідомлення, дію, які приведуть до розвитку і саморозвитку.

Росс Кембелл в своїй книзі «Як насправді любити свою дитину» наголошує на заповнені емоційного резервуару дитини батьками, педагогами – всіма, хто має відношення до особистості, що формується і росте. Педагогічний супровід події  в житті вихованця призваний дати відчуття безумовної любові і тоді «можна сподіватися, що дитина буде розвиватися найкраще чи старатися зі всіх сил».

Заповнити емоційний резервуар дитини, допомогти досягнути найбільшого розкриття її потенціалу в розвитку можливо через близьке співробітництво дитини і педагога, дитини і батьків.

Синергетичний підхід в екзистенціальній педагогіці – утворення структури єдиного цілого, де вчитель і учень в системі нерозривного зв’язку, – необхідність в реалізації проекту на уроці літератури.

Як утворити таку синергетичну систему, підтримувати її практично?

Р. Кембелл говорить про способи вираження безумовної любові до дитини через контакт очей, фізичний контакт, проникаючу увагу та дисципліну.

Наприклад, подія: підготовка вистави-презентації. Кожний працює над своєю роллю, осмислює під керівництвом вчителя характер героя, способи його вираження. Під час репетиції вихованець працює з вчителем. Він вже обрав найкращу для себе роль, яка притягує його увагу по тій чи іншій причині. Саме в ній він хоче реалізуватися. На перший погляд, нічого значного: читає слова, виділяє щось в певних інтонаціях, представляє іншу особистість – не себе, та, щоб все вийшло досконало, особистості потрібно зустрітися з самим собою, усвідомити свою самість, а вже потім думати про характер, почуття, переживання героя. Від себе до героя твору, від героя твору до себе – це шлях, який проходить дитина. Якщо сказати по-іншому: від усвідомлення своїх почуттів, переживань, думок до розширення свого світу в відтворенні іншої особистості, її світу.

Вчитель є ланкою, що з’єднує вихованця з літературним героєм, тому педагог в такій ситуації не може обійтися без емпатії, яка включає в себе спостереження за навчальною ситуацією, виявлення почуттів в системі «вчитель-учень», причин цих переживань і почуттів через порушення чи задоволення потреб. В системі «вчитель-учень», по-перше, дуетом читаються слова героя; по-друге, вихованець бере на себе відповідальність відображати життя, яке на сцені під керівництвом учителя стає і його буттям в його часі і в його просторі. Таким чином, дитина проживає в цій єдності «вчитель-учень-герой» подію – виставу. Після контакту очей, рухів, інтонацій народжується образ. Серцевина цього образу – змінений в розвитку-саморозвитку вихованець. Його емоційний, інтелектуальний, вольовий резервуар наповнений. При чому, немає готової формули, алгоритму роботи в такій синергетичній системі «вчитель-учень», є принцип: контакт очей, увага, слухання, єдність в слові, русі, співпраця, єдиний продукт.

Потрібно сказати про увагу, яка приділяється окремо кожній дитині при підготовці проекту. Індивідуальна робота виокремлює і підкреслює важливість, цінність, неповторність особистості вихованця. Таким чином, дитина отримує не тільки потрібну інформацію, навички, а й послання: «Ти – важливий», «Ти – неповторний», «Ти – єдиний»; що підвищує самооцінку, стає каталізатором саморозвитку і самодисципліни.

Подія-проект стає кроком в усвідомленні себе, життя, його сенсу, цінностей, свободи і відповідальності; кроком в формуванні життєвої позиції.

М.І. Рожков у своїй статті «Концепція екзистенціальної педагогіки» виділяє принципи екзистенціальної педагогіки як сукупність вимог до підходів і змісту навчально-виховного процесу, який направлений на стимулювання саморозвитку, самовдосконалення, самовиховання через їх усвідомлення і цілеспрямованість. Серед них називаються:

- принцип усвідомлення процесу самовдосконалення; 

- принцип етичного саморегулювання,

- принцип подолання бар’єрів;

- активізації ситуації, домінанти;

- принцип соціального загартування.

Перший принцип, усвідомлення процесу самовдосконалення,

реалізується тоді, коли виникає необхідність у вдосконаленні ресурсу інтелектуального, емоційного, вольового; коли виникає конфлікт «хочу» і «можу».

Подія-проект на уроках літератури може стати причиною усвідомлення необхідності змін. Некомфортно не знати, не вміти, не думати, не відчувати, не діяти. Є потреба створювати, розширювати свій світ

Наприклад, літературний проект за пам’яткою 12-го століття «Слово про похід Ігорів». Щоб виконати особисте завдання – реалізувати загальну мету, вихованцю необхідно проаналізувати твір, досконало знати його сюжетно-композиційну, образну структуру, історичну основу, тобто самостійно здобувати знання, можливо, за джерелами інформації він звернеться до вчителя; ввійде в систему бібліотечної справи; усвідомить світ літературознавчої науки. Можливо, така зустріч з наукою стане для дитини усвідомленням радості, яку дають не тільки розваги, а й інтелектуальна, дослідницька діяльність. Це буде вибором особистості. Але справа педагога створити всі умови, щоби вибір дитини був правильним, направленим в майбутнє, забезпечував реалізацію потреб особистості.

Важливим аспектом самовдосконалення є усвідомлення свого потенціалу і слабких сторін в інтелектуально-вольовій, емоційній сферах. Учасник літературного проекту підводиться педагогом до усвідомлення необхідності відповісти собі на питання: що я можу, що мені подобається, чого я прагну, яким я хочу бути? Чого мені не вистачає, щоб справитися з частиною своєї роботи в проекті? Як я можу подолати свій конфлікт між «хочу» і «можу»?

В синергетичній системі «вчитель-учень» педагог супроводжує дитину в процесі виходу із внутрішнього конфлікту, сприяє самопроектуванню особистості, допомагає сформулювати, поставити перед собою мету і завдання, намітити шляхи подолання проблем.

Наприклад, учень восьмого класу не може подолати тривожності, що виникає перед виходом на сцену, але прагне прийняти учать у літературному проекті актором. В учня є вибір стати іншим, що за В. Франклом і називається свободою.

Ситуація усвідомлена особистістю. Ресурс учня складається з високої організації інтелектуальної сфери; бажання, що сприяє самопроектуванню; емоційної складової  учасника  такого проекту, який  вже став частиною світу підлітка. Необхідно вирішити проблему «сцени».

За В. Франклом, людина через орієнтованість на зміст і цінності характеризується двома ознаками: самотранцендентністю, спрямованістю на те, що поза людиною, тому вистава і роль те, що поза особистістю, та стає частиною світу учня, актуальною в навчальній ситуації. Через усвідомлення іншої особистості, глибокого занурення в емоційно-чуттєвий, інтелектуальний світ переживань, роздумів, бажань аналізується і трансформується особистість дитини, яка приймає участь у проекті; І САМОВІДСТОРОНЕННЯМ. Саме ця характеристика дозволяє особистості подивитися на ситуацію і на себе з боку. Тому людина – самодетермінована в світі загалом і в створеній навчальній ситуації зокрема.

Пропонуємо учневі відсторонитися від дійства на сцені і уявити реальну особистість, яка вийде до глядачів і буде проживати своє життя. Підліток, таким чином, самодетермінований іти і показати цей образ, який вже являється частиною і його світу,  стати носієм певної ідеї проекту, впливати на світ інших людей, включаючи й їх у систему свого світу. Таким чином, подія-проект допомагає стати іншим, отримати свободу, змінювати свою долю, розширюючи особистий потенціал і досвід.

Принцип екзистенціальної педагогіки, покликаний виявляти потенціал учня, Р.Шакуров називає «принципом подолання бар’єрів», які є «…зовнішніми і внутрішніми перешкодами, що чинять опір проявам життєдіяльності суб’єкта, його активності». Вибір учасника проекту – змінюватися, долати бар’єри, спираючись на ресурс особистості, через самоусвідомлення, створення картини світу і смислів, цінностей, через синергетичні зв’язки між членами проекту.

Наприклад, проект учнів 5-ого класу за народною казкою «Про кривду і правду». Його результат – вистава, поставлена за мотивами казки.  Мета проекту: донести до глядача цінність правди, розкрити таємниці сил добра і зла. Впливати на світ за допомогою ідеї справедливості, взаємодопомоги.

Мета вчителя, що створює подію в дитячому житті: в синергетичному зв’язку розбудовувати картину світу на основі загальнолюдських цінностей і духовної складової, яка створює атмосферу захищеності, любові, співпраці на основі взаємоповаги і взаємодопомоги; разом з учнями через образи героїв казки шукати сенс життя; прояви свободи-вибору-відповідальності; сприяти формуванню загальнолюдських цінностей через бінарні методи, виділені О.С. Гребенюком і М.І. Рожковим, виховання – самовиховання, переконання – самопереконання, стимулювання і мотивацію, вимогу і вправу, корекцію і самокорекцію, рефлексію допомогти учням усвідомити свою самість, свій світ і розширювати його в проекті.

Перший етап проекту: робота над аналізом світу, який пропонує казка; над головними смислами, що актуальні для кожного індивідуально , бо у кожного своя історія, сприйняття, свій світ. Аналізуємо світ і сенс життя, цінності кожного героя, пропонуємо зробити героя частиною свого світу для того, щоб глибше зрозуміти його думки, почуття переживання, а далі слова та дії.

Другий етап проекту – УСВІДОМЛЕННЯ: дитині пропонується зробити свій вибір ролі в проекті після усвідомлення своїх можливостей і потреб. Учні записують свої сильні сторони, які допоможуть їм у проекті. Потім те, що стане на заваді, буде «бар’єром» у здійснені роботи. На основі попереднього ставиться завдання для самовдосконалення в інтелектуальній, емоційній, мотиваційній, вольовій, екзистенціальній сферах. Вчитель здійснює супровід дитини у цій роботі, перебуває в синергетичній системі «вчитель-учень».

Третій етап ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ДІЇ: етап подолання бар’єрів: зовнішніх і внутрішніх перешкод, які гальмують роботу в проекті, а значить і розширення світу учня. Виконуються практичні завдання, намічені на другому етапі.

Учасник проекту виконує свою частину роботи, яка передує колективній: розбудовує інтелектуально-вольову сферу. Наприклад, аналізує літературний матеріал на тлі культурної  епохи; світ героя, якого доведеться представляти на сцені; практично входити в образ, усвідомлюючи почуття, переживання, думки героя, його прагнення та ідеали, намагається відобразити їх в словах героя, міміці, жестах. Таке усвідомлення можливе через опору на свої переконання, цінності, сенси, через усвідомлення своєї самості, окремості, неповторності. На цьому етапі відбувається розбудовування, поповнення свого світу практично. Індивідуальна робота в системі «вчитель-учень» формує сценічний образ.

Четвертий етап КОЛЕКТИВНОЇ ДІЇ: актуалізація ситуації. Учень підводиться до ситуативної домінанти (за Т.В. Машаровою) – актуалізованого внутрішнього стану, що спирається на зміст події та її емоційну оцінку дитиною. Світ учасника проекту, який вміщав «Я» героя твору, мусить з’єднатися з іншими Я і створити з ними систему сценічного світу. Учасники проекту беруть на себе декілька ролей: актор, режисер, консультант, костюмер та ін. Така робота завжди пов’язана з відповідальністю й емоційною насиченістю, які виражаються через хвилювання, радість від перемоги над собою, від можливості діяти і бути творцем світу реального і світу мистецтва, свого Я.

П’ятий етап СЦЕНІЧНИЙ: учасники проекту презентують свою роботу разом із учителем. Світ учня розширюється і вміщує кожного, хто в залі, хто сприймає сенси вистави, цінності автора і героїв. Інтелектуально-вольова і емоційні сфери дітей напружені. Учні-митці творять реальність, транслюють свого героя, задум автора – все це частина світу учасника проекту. Через вольові зусилля досягаються індивідуальні цілі, реалізуються індивідуальні сенси, емоційна сфера дитини наповнюється.

В творчому процесі виступу учасник проекту переживає ситуацію ІНСАЙТУ, ситуацію проникнення в суть слів, рухів, діалогів – всього дійства; в суть свого Я, в суть правди, яка приходить з художнього твору, в суть єдності внутрішнього світу, який переживає стан повноти емоційної, інтелектуальної, вольової сфер. І приходять відкриття, які змінюють особистість, роблять її більш щасливою, креативною, дорослішою.

Таким чином, саме система уроків-проектів, спрямована на активну дію в колективі, вмотивовану публічністю, значимістю смислів і цінностей; синергетичним зв’язком з учителем та іншими членами проекту, стає каталізатором саморозвитку: виявляє сильні і слабкі сторони особистості, необхідні для здійснення, реалізації ідеї, смислу, що актуальні для самої особистості; формує позитивний емоційний стан і сприяє проектуванню свого Я і майбутнього.

Серед принципів екзистенціальної педагогіки М. І. Рожков виокремлює принцип етичного саморегулювання, «що припускає педагогічну допомогу дітям у здійсненні етичної експертизи подій, що відбуваються на основі сформованих норм відносин і поведінки».

В літературних проектах приймають участь учні середньої школи, тому кожен має сформовану певну систему моральних правил і норм, може розрізняти  те, що буде важливим і правильним саме для нього, для його картини миру, для його світу, для розкриття його сенсу життя, його цінностей, щоб знайти повноту щастя і радості від проживання свого життя. Завдання вчителя – вести учня шляхом відкриттів до розуміння істини та цінностей.

Зустріч з літературними героями, їх вибором долі, їх світом, їх характерами, що розкриваються через вчинки, почуття, думки, створює ситуацію моральної оцінки. При цьому важливо стимулювати і моральну самооцінку, формувати відношення до події, вести до усвідомлення необхідності формування своїх принципів буття в своєму світі. Вибудовувати причино-наслідковий ланцюжок буття, відкривати перед дитиною закони моралі, відносин, які працюють реально, як і закони фізики, природничих наук, наголошуючи на остаточний  вільний вибір особистості бути щасливим чи помилятися і йти шляхом болю і виправлення.

Звичайно, формування морального аспекту особистості буде пов’язане з глибиною актуальності для дитини теми проекту, силою його емоційного захоплення і цілями, що поставить перед собою учасник проекту. Але від вчителя залежить виділення змістової домінанти проекту, його зосередженість на духовно-моральній складовій і створення умов для актуалізації кожного учасника проекту.

Якщо не реалізувати духовно-моральний принцип виховання, не можна говорити про щасливу особистість, яка найбільш повно розкриє свій потенціал, буде стійкою до негативних впливів зовні, усвідомить радість відкрити свій світ перед іншою особистістю. Через морально-духовний принцип особистість приходить до головного сенсу свого життя, до усвідомлення основ буття: любові, дружби, взаємодопомоги; до картини світу, в якому захищеність, надійність, тобто задовільняються всі потреби.

Тому літературний проект завжди є площиною вирішення духовно-моральних проблем, усвідомлення загальнолюдських цінностей і розбудови свого світу до законів духовності і моралі.

В літературних проектах духовно-моральний аспект реалізується системою, яка від 5-ого класу і далі крок за кроком пропонує робити відкриття своїх потреб в сенсі, безпеці, свободі, відповідальності, любові, приналежності, підтримці, в саморозвитку, розумінні, прийнятті себе, повазі та ін.; через глибоке занурення в образи героїв, їх життя спонукає формувати свої погляди і вміння відчувати себе і іншого, того, хто подібний та відмінний від мене, самоактуалізуватися, самовиражатися через творчий процес, приймати самого себе.

Ідеї духовно-морального аспекту набувають  для особистості значимості ще і через їх публічність. Учень не тільки адаптує їх в своєму світі, а й надає можливість прийняти, як необхідне, як умову щастя, радості, іншим.

Наші літературні проекти обов’язково мають духовну складову, яка доноситься до дітей через п’єсу за мотивами твору, що є навчальним матеріалом. Ця духовна складова втілює за В. Франклом категорію «надсенсу», саме в його площині Творця Вселеної, історії, буття проявляються, знаходяться, усвідомлюються сенси особистості героя художнього твору і учасника проекту.

Мегапотреби за А. Маслоу  – це загальнолюдські цінності любові, істини, краси, досконалості, самоактуалізації в літературному проекті стають мотиваційною силою, яка веде до саморозвитку через етапи проекту.

Таким чином, екзистенціальна педагогіка через принцип етичного, духовно-морального саморегулювання на уроках української літератури, що застосовують технологію проекту, не тільки сприяє актуалізації особистості через творчий процес, знайденню сенсів і цінностей, самоусвідомленню і саморозвитку, а й підводить до ідеї цілісності, детермінованості світу через зустріч з «надсенсом».

Ще один принцип екзистенціальної педагогіки – соціальне загартування.

М. І. Рожков у своїй вище названій статті говорить про «включення вихованця в ситуації, які вимагають вольового зусилля»; про «діагностування вольової готовності до системи соціальних відносин»; «визначення своєї позиції та способу адекватної поведінки в різних ситуаціях», про варіативне проектування своєї поведінки.

Літературний проект відкриває широкі можливості для реалізації принципу соціального загартування. З одної сторони, ситуація колективної творчості є унікальною можливістю реалізовувати свою значимість в соціальній сфері, в системі спілкування: вирішення конфліктів, формування емпатичного слухання, коли потрібно усвідомити не тільки свої почуття і потреби, а й почуття і потреби особистості, яка з тобою поряд, яка з тобою погоджується чи не погоджується.

З іншого боку, учень зустрічається з соціальним конфліктом літературного героя, усвідомлює його почуття, потреби, спосіб вирішення соціальної проблеми, аналізує і проектує варіанти своїх дій в подібній ситуації, тому що в процесі роботи завжди відчувається самість героя і самість особистості, яка так тісно підійшла до розуміння іншого. Усвідомлювати, розуміти, аналізувати – така рефлексія стимулює вміння проектувати різні варіанти своєї поведінки в певній ситуації.

Наприклад, проект за повістю Г. Тютюнника «Климко». Головний герой потрапляє в ситуацію війни, яка віднімає в нього єдину рідну людину – дядька, дім, школу, залишаються тільки люди, яких він знав і любив. Сенс життя хлопчика – підтримати, захистити саме їх, тому його вибір в такій ситуації – ризикувати, долати холод і голод, хворобу і йти за сіллю, яка може врятувати всіх – вона на вагу золота. Соціальне загартування учнів відбувається під час інтелектуально-емоційного розуміння подій і стану героя, його почуттів, думок, переживань, вибору, а далі проектування ситуації на себе: мій сенс життя дозволив би мені пройти шляхом героя в реальності, яким би був мій вибір і мій шлях відповідно до моїх потреб і почуттів?

Таким чином, принцип соціального загартування

екзистенціальної педагогіки реалізується в літературних проектах через усвідомлення соціальної ситуації, своєї позиції в ній, яка пов’язана з індивідуальними потребами реалізувати сенси; через варіативне проектування своєї поведінки; взаємодію і комунікацію в творчому дитячому колективі.

ВИСНОВКИ

Літературний проект, оснований на принципах екзистенціальної

педагогіки, підводить учня до осмислення своєї самості, усвідомлення сенсу життя, цінностей, свободи-відповідальності, потенціалу і слабких сторін особистості. Через таке усвідомлення в учасника проекту формується картина світу, яка розширюється в синергетичній системі «вчитель-учень» за допомогою усвідомленої дії: зображення літературного героя на сцені. Таким чином, світ дитини приймає іншу особистість, усвідомлення якої приходить з усвідомленням себе і через аналіз цінностей, потреб, характеру, вибору героя твору.

Колективний і сценічний етапи роботи в проекті сприяють соціалізації дітей, формуванню комунікативних навичок під час творчої колективної роботи і виступу на сцені, створюють умови для актуалізації особистості в процесі її розвитку-саморозвитку, освіти-самоосвіти, виховання-самовиховання.

Реалізація духовно-морального принципу і принципу соціальної загартованості в літературному проекті формує простір для свободи вибору, який пов’язаний з відповідальністю і проектуванням свого майбутнього.

Таким чином, через літературні проекти на уроках української літератури реалізується мета екзистенціальної педагогіки і Державної програми з української літератури: створюються умови для формування особистості, що якомога повно реалізує свій потенціал і оптимально проживає своє життя.