Ukrainian Association Existential Psychology and psychotherapy

Українська  асоціація
екзистенціальної
психології та психотерапії

/ Головна УАЄПП / Загальнодоступна інформація / Сборники статей / Сборник 2014 /

ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНІ ПРОЕКТНІ ТЕХНОЛОГІЇ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Завданням сучасної освіти, відповідно до Державного стандарту, є «формування покоління молоді, що буде захищеним і мобільним на ринку праці; здатним робити особистісний, духовно- світоглядний вибір; матиме необхідні знання, навички і компетентності для інтеграції в суспільство на різних рівнях; здатним до навчання упродовж життя».

КОНОНЧУК А. В.

ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНІ ПРОЕКТНІ ТЕХНОЛОГІЇ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Завданням сучасної освіти, відповідно до Державного стандарту, є «формування покоління молоді, що буде захищеним і мобільним на ринку праці; здатним робити особистісний, духовно— світоглядний вибір; матиме необхідні знання, навички і компетентності для інтеграції в суспільство на різних рівнях; здатним до навчання упродовж життя».

Тобто мета освіти — молода людина, що повинна не тільки володіти сумою знань і навичок, а й відчувати себе сформованою розвиненою особистістю з певними переконаннями, загальнолюдськими цінностями; такою, що вміє вирішувати проблеми, самостійно вчитися і мислити; спілкуватися в соціумі; має активну життєву позицію, таким чином, реалізувати ключові компетентності: функціональні, мотиваційні, соціальні.

Тільки особистісно орієнтоване навчання спроможне вирішити таке завдання, тому що його центром є учень, саме він суб’єкт пізнання.

Процес освіти через методики особистісно орієнтованого навчання — взаємодія досвіду суспільно—історичного і досвіду учня, при чому досвід учня наповнюється, а не витісняється. І розвиток особистості йде не тільки шляхом засвоєння нових знань і умінь, а й через збагачення суб’єктивного досвіду.

Таким чином, досягається головна мета особистісно орієнтованої освіти — формується культура життєдіяльності, яка допомагає розбудовувати повсякденне життя і проектувати його майбутнє.

Одним із способів реалізації особистісно орієнтованого навчання є технологія проектного навчання, яка забезпечує і глибинне мислення, і високий рівень ефективно—емоційної чутливості, і інтеграцію в інші предмети, і соціалізацію через роботу в колективах, І самореалізацію в ситуації успіху, і розвиток творчої особистості, але головне — надає можливість набуті знання, навички застосовувати у практичному житті, таким чином проектувати свою особистість і майбутній шлях.

Ми вважаємо, що мета і завдання навчального предмета «українська література», основою яких є літературознавча, аксіологічна, культурологічна змістові лінії (це мотивація учнів на вивчення художнього твору — інструменту пізнання себе і світу, підняття загальної освіченості учнів, формування читацької культури і інтересу до духовного спадку, повернення престижу національної літератури; гуманістичного світогляду, вивчення в національному і світовому контекстах, у зв’язках з іншими предметами; розвиток творчих і комунікативних здібностей, вміння орієнтуватися в інформаційному просторі; критично мислити, висловлювати свою думку; розвиток навичок самоосвіти і вміння застосовувати набуті знання і навички у житті) знаходять своє втілення через проектну технологію.

Проект — шлях пізнання в дії.

Темою і метою проекту на уроці літератури буде зміст навчального матеріалу і проблеми, які висуваються в процесі вивчення того чи іншого твору. Вони оформлюються, як проблемно—пошукова задача, актуальна для учнів, для сьогодення.

Результат проекту — вистава—презентація за мотивами твору, що вивчається.

Під час настановчої конференції—уроку висуваємо і обговорюємо пропозиції тем проекту. Вони мають значущо— глобальний характер, стосуються моральної складової особистості в історико—соціальному аспекті, характеризуються доленосними факторами. Тема — питання. Наприклад, при вивченні повісті А. Чайковського «За сестрою» обрана тема проекту: «Чи знайде людина повноту щастя в чужій землі?»

На сьогоднішній день, в ситуації мультикультурної міксації, коли реальність і віртуальність часто не мають чітких кордонів, і віртуальність займає все більший ареал в свідомості дитини, це дуже актуальна тема. Саме вона повертає до національно— державних цінностей, вказує на першопричини існування і екзистенційні категорії. Таким чином актуалізується культурна матриця життя, закладена митцями і мислителями, пророками, Христом як головним виміром, істиною, що ґрунтується на любові, прощенні, милосерді, епохи.

Поставлена мета: підготувати до показу п’єсу за мотивами твору, в якій не тільки відтворити історичні події через сюжет, не тільки показати благородні образи лицарів, всю систему образів, а й подивитися на минуле очима сучасників, на сучасне очима предків. Акцентувати увагу на відносинах в родині, відданість і вірність рідним, друзям і Батьківщині героїв повісті; на долю зрадника і боротьбу, що йде у людських серцях.

Для досягнення мети визначаємо завдання — проблемні питання для груп:

  1. Яким чином рятує жертовна, дієва любов родину Судаків?
  2. Що є проявом людської суті запорозьких козаків?
  3. Відмова від багатства на чужині Павлуші і Галі — виважений вчинок чи емоційне рішення?
  4. Рішення Павлуся шукати сестру викликано непослухом чи впевненістю в успішності діла?

Кожна група визначається з проблемним питанням, обирає координатора, висуває гіпотези, планує роботу своїх членів через аналіз певного образу, щоб довести спільну гіпотезу.

Таким чином, перед учнем постає завдання: керуючись певними матеріалами, в першу чергу художнім твором і п’єсою, дослідити образ свого героя повісті чи п’єси, з’ясувати його характеристики як особистості, що належить історичному простору і соціальній групі.

На наступне заняття діти готують плани—характеристики героїв в системі їх зв’язків.

Так учні потрапляють в освітньо—розвиваюче середовище, в якому відбувається розвиток інтелектуальної, емоційно—вольової, діяльнісно—поведінкової сфер; забезпечується розкриття і розвиток здібностей дітей; формується активна особистісна позиція в соціальному і навчально—пізнавальному аспектах.

А головне, учень розуміє, що саме він найвища соціальна цінність, це підвищує його самооцінку, спонукає до самодисципліни і саморозвитку.

Робота в групах.

Така діяльність потребує колективної взаємодії за законами соціальної психології, коли навчальний процес йде «в колективі і через колектив».

Учні перестають бути суперниками і набувають навиків партнерства. Тепер успіх інших — запорука особистого успіху. В колективі зміцнюються дружні відносини, проявляються лідери, які є моральними орієнтирами, формуються значимі для кожної особистості загальнолюдські цінності. Взаємодопомога, взаємовплив є поштовхом до розвитку і самовдосконалення.

Особливу увагу технологія проектів приділяє відносинам вчитель—учень. Викладач виконує функції консультанта, який направляє, корегує, а потім оцінює творчу, дослідницьку роботу учня, враховуючи самооцінку і оцінювання колективу.

Особливістю творчого проекту за літературним твором, що закінчується п’єсою—презентацією, є ролі вчителя—актора і учня— актора, вчителя—режисера і учня—режисера. Тобто, в такій ситуації вчитель і учень в одній творчій команді. Та демократизм відносин і співробітництво в спільному творчому ділі не принижує направляючої ролі педагога, якій є взірцем і коректором, разом зі всіма членами дитячого колективу генератором нових ідей.

На другому уроці групи презентують плани—характеристики героїв, доводять свої гіпотези. Характеристики героїко—романтичної повісті через аналіз проблемних ліній, родинних, суспільних, моральних, постають в міні—проектах, які підводять до роботи над сценами вистави—презентації.

Наступний етап роботи: оригінальний твір, який є змістом навчального матеріалу, порівнюється з п’єсою за його мотивами. «Мозковий штурм», «Акваріум», «Мікрофон — методи, які допоможуть оптимізувати цей процес.

Висновки заносимо до «протоколу». Починаємо роботу над п’єсою—презентацією.

Попередня робота: осмислення сюжетних ліній твору, характеристика героїв, аналіз головних тем—ідей дозволяє учню обрати для себе образ, який відповідає його внутрішнім потребам, розумінню, зацікавленості і можливостям. Учень—актор розуміє, що йому необхідно стати носієм певних переконань, знань, думок, почуттів, носієм історично—культурної епохи в побуті і взаємовідносинах, в соціальному середовищі.

Так відбувається вхід в буттєву, екзистенційну сферу героя твору, що вивчається. Учню необхідно зрозуміти причинно— наслідкові зв’язки думок, почуттів, слів, вчинків свого героя. Пережити з ним радість і горе, разом з ним вагатися і приймати рішення, а ще діяти. Так добратися до суті характеру, смислів існування, мети, задля якої людина народжена.

Включаючись в родинні, соціальні, культурні, історичні зв’язки свого героя учень має можливість працювати в різних науково—предметних площинах, осмислювати головні рушійні сили подій епох, порівнювати їх з сьогоденням. Люди, з їх ментальністю, прагненнями, переживаннями, для учня не зостаються незрозумілими чужинцями, тому що вони — це вже трохи і учень— актор, що живе їх буттям на сцені. Він розуміє і приймає їх цінності і мети; також у процесі роботи на своєму досвіді, в навчальній діяльності знаходить свої, які є не навіюванням, а справжньою реальністю досвіду.

Таким чином, напряму відбувається зв’язок поколінь. Культурна матриця життя виконує свою роботу, дає можливість творити світ, в якому існує любов і щастя, а не віртуальність у вседозволеності.

При підготовці вистави—презентації і безпосередньо на уроці— презентації важливо те, що досвід дитини збагачується не тільки ідеально, тобто почуттєво—інтелектуально, а й дієво, через практичні дії. Учню—актору необхідно говорити, рухатися, відтворюючи почуття, думки свого героя. І ця діяльність направлена не тільки на формування значимості свого «я», а й на тих, хто поряд. Учень стає носієм почуттєво—інтелектуального, культурного, соціального потенціалу. Носієм впливу ідей, що закладені в програмний матеріал з літератури; загальнолюдських цінностей, без формування яких не можливе становлення гармонійної, активної особистості. В такій системі інтелектуальних, почуттєвих, вольових дій дитина почуває себе значущою одиницею колективу, в якому можна реалізуватися. Ми знаємо, що 90% навчального матеріалу засвоюється тільки при практичній діяльності самого суб’єкта навчання, робота учня—актора надає саме таку можливість.

Сьогоднішня освіта через «Державний стандартâ��» ставить конкретні завдання перед навчальною програмою з літератури: «Розвиток навичок самоосвіти, бажання і спроможність вчитися». Освітні технології впроваджують завдання в життя. Спонукають до самовиховання, створення життєвого проекту. Так, одні з розробників технології життєвого проекту та життєвого проектування І. Єрмаков і Д. Пузіков говорять про усвідомлення життєвого задуму, цілей, цінностей, принципів особистості і їх здійснення через реалізацію життєвих завдань, які в свою чергу передбачають засвоєння нових моделей поведінки.

Робота в системі над виставою—презентацією допомагає учню— актору усвідомити: можна змінювати себе, реальність життя, спираючись на суб’єктивно значимі цілі, цінності. Дитина розуміє: можна творити не тільки виставу—презентацію на шкільній сцені, а й саме життя, свій світ, в якому буде місце справедливості, щастю, любові, миру, братству, Богу; можна проектувати і творити своє майбутнє.

Реальність літературна входить в ситуацію реального життя, при чому герої характеризуються тепер не ззовні, а зсередини. Суб’єкт і об’єкт навчального процесу міняються місцями, що забезпечує новий рівень літературних знань і виховних, розвивальних впливів.

Екзистенція в ролі іншої особистості на сцені учня—актора в системі складових життя: радості, болю, щастя, горя, розвитку, страждання, сумнівів, роздумів, — приводить учня—актора до висновку: життя — найбільша цінність. Твоє життя — подарунок, і ти за нього несеш відповідальність.

Саме питання відповідальності в сьогоднішньому світі, зокрема в навчально—виховному процесі, стоїть гостро. Дитяча свідомість, що характеризується розмитістю реальних і віртуальних кордонів, звикає жити не тільки в категоріях вседозволеності, а й в просторі безвідповідальності, тому що, наприклад, у гри майбутнього немає. Але суб’єкт гри відпрацьовує певні стереотипи поведінки і користується ними в суспільстві.

Робота в творчому колективі забезпечує нові можливості для виховання в дитини навиків відповідальності за себе перед партнерами, тому що робота в групах потребує виконання завдань всіма учасниками, особливо коли від учня—актора залежать інші учасники сцени вистави—презентації.

НАСТУПНИЙ — СЦЕНІЧНИЙ ЕТАП літературного проекту починається після індивідуальної роботи над ролями ( учень—актор і вчитель—консультант), коли усвідомлюється не тільки ідейно— тематичний, сюжетний, композиційний, образний компоненти навчального матеріалу, а й індивідуальна історія, характер, інтелектуально—почуттєва, вольова сфери героїв твору. Спроектоване їх «внутрішнє» і «зовнішнє» життя, яке виражається вербально і невербально учнем—актором, що готовий вийти на сцену, щоби відтворювати літературну реальність.

Цей етап літературного проекту характеризується:

  1. Публічністю (проходить на сцені, проектує і формує частини остаточного продукту — вистави).
  2. Особистою реалізацією учня—актора в творчій колективній дії.
  3. Взаємодією в робочій тимчасовій групі, склад якої змінюється відповідно до сцени.
  4. Самоактуалізацією в творчій діяльності.
  5. Критичністю (аналізом, оптимізацією, оцінюванням діяльності)
  6. Новою роллю учня—актора, він тепер і учень—режисер (проектує дію на сцені, дає поради акторам відповідно загального задуму).
  7. Вчитель—консультант набуває властивостей вчителя— режисера, складається команда постановників режисерів, які висувають гіпотези, випробовують їх на сцені, обирають кращий варіант.
  8. Незалежними консультантами (вони не задіяні в даній сцені), склад яких змінюється відповідно дії.
  9. Продуктом — частинами вистави—презентації, з яких складається цілісний результат проекту.

В цілому сценічний етап проекту характеризується творчою направленістю в креативній діяльності.

Американський психолог 20 століття А. Маслоу говорив про креативність як властивість кожної людини. Вона дається особистості з народження. Ця думка стверджується і Біблією: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою; і хай володарюють вони над рибами морськими, і над птахами небесними, і над худобою, і над всією землею, і над всіма гадами, що плазують на землі" (Бут. 1,26). Людина образ Того, Хто є Творцем. Вона реалізується повністю тільки тоді, коли знаходить себе в творчій діяльності. Таким чином, творчість — запорука не тільки настрою, який за класифікацією С. Л. Рубінштейна відноситься до рівня органічної ефективно—емоційної чутливості, а й потреба гармонійної людини.

А. Маслоу вводить поняття самоактуалізації як повного використання своїх талантів, здібностей і потенціалу. Він наголошує на тому, що «людина насправді стає людиною, коли саме в творчості розкривається її потенціал. Творчість у особистості, що самоактуалізується (максимально розкриває свої потенції) розповсюджується на всі сторони її життєдіяльності. Це не просто написання творів мистецтва чи досягнення в науці».

Робота на сцені є каталізатором процесів самоактуалізації в інтелектуальній, почуттєво—вольовій, діяльній сферах.

Публічність сценічного етапу проекту — ще одна складова активізації навчально—виховного процесу. Вона вимагає певної відкритості суб’єкта творчої діяльності — показника розвитку особистості. Відтворення почуттів через діалог, висвітлення внутрішнього стану персонажа п’єси перед аудиторією глядачів: режисерів і незалежних консультантів, контакт з іншими героями сцени — все це повертає дитину до усвідомлення своєї особистості. Зрозумілі, але не названі стани дитини знаходять визначення, значить усвідомлюються, що дає поштовх подальшому розвитку.

Дитина реалізується через визнану нею і всіма творчість, продукт колективної взаємодії, комунікацію, дружні зв’язки. Це підвищує самооцінку особистості, дає поштовх до росту, а також знімає ярлики, що їх мусить носити дитина, опираючись їм і витісняючи їх з свідомості всіма можливими засобами. Діяльність учня—актора, учня—режисера, незалежного консультанта відкривають перед особистістю простір успіху.

Учень—режисер продовжує зміцнювати свідомість своєї значимості. Він прогнозує, критично оцінює ситуацію, знаходить спільну мову з іншими членами групи режисерів, проявляє в той чи інший момент діяльності лідерські ознаки, закріплює їх на практиці.

В групі незалежних консультантів учень стає спостерігачем і оцінювачем загальної роботи і акторів, і режисерів. Він критик— філософ, і відчуває свою ще більшу значимість, тому що в нього критерії оцінювання цілісної роботи творчого колективу, яка має відповідати меті і завданням проекту.

На сценічному етапі проекту цінним є те, що учень

Вернуться

Добавить комментарий

Представьтесь:
Email:
Ваше мнение:
 

Комментарии