Завданням сучасної освіти, відповідно до Державного стандарту, є «формування покоління молоді, що буде захищеним і мобільним на ринку праці; здатним робити особистісний, духовно- світоглядний вибір; матиме необхідні знання, навички і компетентності для інтеграції в суспільство на різних рівнях; здатним до навчання упродовж життя».

КОНОНЧУК А. В.

ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНІ ПРОЕКТНІ ТЕХНОЛОГІЇ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Завданням сучасної освіти, відповідно до Державного стандарту, є «формування покоління молоді, що буде захищеним і мобільним на ринку праці; здатним робити особистісний, духовно— світоглядний вибір; матиме необхідні знання, навички і компетентності для інтеграції в суспільство на різних рівнях; здатним до навчання упродовж життя».

Тобто мета освіти — молода людина, що повинна не тільки володіти сумою знань і навичок, а й відчувати себе сформованою розвиненою особистістю з певними переконаннями, загальнолюдськими цінностями; такою, що вміє вирішувати проблеми, самостійно вчитися і мислити; спілкуватися в соціумі; має активну життєву позицію, таким чином, реалізувати ключові компетентності: функціональні, мотиваційні, соціальні.

Тільки особистісно орієнтоване навчання спроможне вирішити таке завдання, тому що його центром є учень, саме він суб’єкт пізнання.

Процес освіти через методики особистісно орієнтованого навчання — взаємодія досвіду суспільно—історичного і досвіду учня, при чому досвід учня наповнюється, а не витісняється. І розвиток особистості йде не тільки шляхом засвоєння нових знань і умінь, а й через збагачення суб’єктивного досвіду.

Таким чином, досягається головна мета особистісно орієнтованої освіти — формується культура життєдіяльності, яка допомагає розбудовувати повсякденне життя і проектувати його майбутнє.

Одним із способів реалізації особистісно орієнтованого навчання є технологія проектного навчання, яка забезпечує і глибинне мислення, і високий рівень ефективно—емоційної чутливості, і інтеграцію в інші предмети, і соціалізацію через роботу в колективах, І самореалізацію в ситуації успіху, і розвиток творчої особистості, але головне — надає можливість набуті знання, навички застосовувати у практичному житті, таким чином проектувати свою особистість і майбутній шлях.

Ми вважаємо, що мета і завдання навчального предмета «українська література», основою яких є літературознавча, аксіологічна, культурологічна змістові лінії (це мотивація учнів на вивчення художнього твору — інструменту пізнання себе і світу, підняття загальної освіченості учнів, формування читацької культури і інтересу до духовного спадку, повернення престижу національної літератури; гуманістичного світогляду, вивчення в національному і світовому контекстах, у зв’язках з іншими предметами; розвиток творчих і комунікативних здібностей, вміння орієнтуватися в інформаційному просторі; критично мислити, висловлювати свою думку; розвиток навичок самоосвіти і вміння застосовувати набуті знання і навички у житті) знаходять своє втілення через проектну технологію.

Проект — шлях пізнання в дії.

Темою і метою проекту на уроці літератури буде зміст навчального матеріалу і проблеми, які висуваються в процесі вивчення того чи іншого твору. Вони оформлюються, як проблемно—пошукова задача, актуальна для учнів, для сьогодення.

Результат проекту — вистава—презентація за мотивами твору, що вивчається.

Під час настановчої конференції—уроку висуваємо і обговорюємо пропозиції тем проекту. Вони мають значущо— глобальний характер, стосуються моральної складової особистості в історико—соціальному аспекті, характеризуються доленосними факторами. Тема — питання. Наприклад, при вивченні повісті А. Чайковського «За сестрою» обрана тема проекту: «Чи знайде людина повноту щастя в чужій землі?»

На сьогоднішній день, в ситуації мультикультурної міксації, коли реальність і віртуальність часто не мають чітких кордонів, і віртуальність займає все більший ареал в свідомості дитини, це дуже актуальна тема. Саме вона повертає до національно— державних цінностей, вказує на першопричини існування і екзистенційні категорії. Таким чином актуалізується культурна матриця життя, закладена митцями і мислителями, пророками, Христом як головним виміром, істиною, що ґрунтується на любові, прощенні, милосерді, епохи.

Поставлена мета: підготувати до показу п’єсу за мотивами твору, в якій не тільки відтворити історичні події через сюжет, не тільки показати благородні образи лицарів, всю систему образів, а й подивитися на минуле очима сучасників, на сучасне очима предків. Акцентувати увагу на відносинах в родині, відданість і вірність рідним, друзям і Батьківщині героїв повісті; на долю зрадника і боротьбу, що йде у людських серцях.

Для досягнення мети визначаємо завдання — проблемні питання для груп:

1. Яким чином рятує жертовна, дієва любов родину Судаків?
2. Що є проявом людської суті запорозьких козаків?
3. Відмова від багатства на чужині Павлуші і Галі — виважений вчинок чи емоційне рішення?
4. Рішення Павлуся шукати сестру викликано непослухом чи впевненістю в успішності діла?

Кожна група визначається з проблемним питанням, обирає координатора, висуває гіпотези, планує роботу своїх членів через аналіз певного образу, щоб довести спільну гіпотезу.

Таким чином, перед учнем постає завдання: керуючись певними матеріалами, в першу чергу художнім твором і п’єсою, дослідити образ свого героя повісті чи п’єси, з’ясувати його характеристики як особистості, що належить історичному простору і соціальній групі.

На наступне заняття діти готують плани—характеристики героїв в системі їх зв’язків.

Так учні потрапляють в освітньо—розвиваюче середовище, в якому відбувається розвиток інтелектуальної, емоційно—вольової, діяльнісно—поведінкової сфер; забезпечується розкриття і розвиток здібностей дітей; формується активна особистісна позиція в соціальному і навчально—пізнавальному аспектах.

А головне, учень розуміє, що саме він найвища соціальна цінність, це підвищує його самооцінку, спонукає до самодисципліни і саморозвитку.

Робота в групах.

Така діяльність потребує колективної взаємодії за законами соціальної психології, коли навчальний процес йде «в колективі і через колектив».

Учні перестають бути суперниками і набувають навиків партнерства. Тепер успіх інших — запорука особистого успіху. В колективі зміцнюються дружні відносини, проявляються лідери, які є моральними орієнтирами, формуються значимі для кожної особистості загальнолюдські цінності. Взаємодопомога, взаємовплив є поштовхом до розвитку і самовдосконалення.

Особливу увагу технологія проектів приділяє відносинам вчитель—учень. Викладач виконує функції консультанта, який направляє, корегує, а потім оцінює творчу, дослідницьку роботу учня, враховуючи самооцінку і оцінювання колективу.

Особливістю творчого проекту за літературним твором, що закінчується п’єсою—презентацією, є ролі вчителя—актора і учня— актора, вчителя—режисера і учня—режисера. Тобто, в такій ситуації вчитель і учень в одній творчій команді. Та демократизм відносин і співробітництво в спільному творчому ділі не принижує направляючої ролі педагога, якій є взірцем і коректором, разом зі всіма членами дитячого колективу генератором нових ідей.

На другому уроці групи презентують плани—характеристики героїв, доводять свої гіпотези. Характеристики героїко—романтичної повісті через аналіз проблемних ліній, родинних, суспільних, моральних, постають в міні—проектах, які підводять до роботи над сценами вистави—презентації.

Наступний етап роботи: оригінальний твір, який є змістом навчального матеріалу, порівнюється з п’єсою за його мотивами. «Мозковий штурм», «Акваріум», «Мікрофон — методи, які допоможуть оптимізувати цей процес.

Висновки заносимо до «протоколу». Починаємо роботу над п’єсою—презентацією.

Попередня робота: осмислення сюжетних ліній твору, характеристика героїв, аналіз головних тем—ідей дозволяє учню обрати для себе образ, який відповідає його внутрішнім потребам, розумінню, зацікавленості і можливостям. Учень—актор розуміє, що йому необхідно стати носієм певних переконань, знань, думок, почуттів, носієм історично—культурної епохи в побуті і взаємовідносинах, в соціальному середовищі.

Так відбувається вхід в буттєву, екзистенційну сферу героя твору, що вивчається. Учню необхідно зрозуміти причинно— наслідкові зв’язки думок, почуттів, слів, вчинків свого героя. Пережити з ним радість і горе, разом з ним вагатися і приймати рішення, а ще діяти. Так добратися до суті характеру, смислів існування, мети, задля якої людина народжена.

Включаючись в родинні, соціальні, культурні, історичні зв’язки свого героя учень має можливість працювати в різних науково—предметних площинах, осмислювати головні рушійні сили подій епох, порівнювати їх з сьогоденням. Люди, з їх ментальністю, прагненнями, переживаннями, для учня не зостаються незрозумілими чужинцями, тому що вони — це вже трохи і учень— актор, що живе їх буттям на сцені. Він розуміє і приймає їх цінності і мети; також у процесі роботи на своєму досвіді, в навчальній діяльності знаходить свої, які є не навіюванням, а справжньою реальністю досвіду.

Таким чином, напряму відбувається зв’язок поколінь. Культурна матриця життя виконує свою роботу, дає можливість творити світ, в якому існує любов і щастя, а не віртуальність у вседозволеності.

При підготовці вистави—презентації і безпосередньо на уроці— презентації важливо те, що досвід дитини збагачується не тільки ідеально, тобто почуттєво—інтелектуально, а й дієво, через практичні дії. Учню—актору необхідно говорити, рухатися, відтворюючи почуття, думки свого героя. І ця діяльність направлена не тільки на формування значимості свого «я», а й на тих, хто поряд. Учень стає носієм почуттєво—інтелектуального, культурного, соціального потенціалу. Носієм впливу ідей, що закладені в програмний матеріал з літератури; загальнолюдських цінностей, без формування яких не можливе становлення гармонійної, активної особистості. В такій системі інтелектуальних, почуттєвих, вольових дій дитина почуває себе значущою одиницею колективу, в якому можна реалізуватися. Ми знаємо, що 90% навчального матеріалу засвоюється тільки при практичній діяльності самого суб’єкта навчання, робота учня—актора надає саме таку можливість.

Сьогоднішня освіта через «Державний стандартâ��» ставить конкретні завдання перед навчальною програмою з літератури: «Розвиток навичок самоосвіти, бажання і спроможність вчитися». Освітні технології впроваджують завдання в життя. Спонукають до самовиховання, створення життєвого проекту. Так, одні з розробників технології життєвого проекту та життєвого проектування І. Єрмаков і Д. Пузіков говорять про усвідомлення життєвого задуму, цілей, цінностей, принципів особистості і їх здійснення через реалізацію життєвих завдань, які в свою чергу передбачають засвоєння нових моделей поведінки.

Робота в системі над виставою—презентацією допомагає учню— актору усвідомити: можна змінювати себе, реальність життя, спираючись на суб’єктивно значимі цілі, цінності. Дитина розуміє: можна творити не тільки виставу—презентацію на шкільній сцені, а й саме життя, свій світ, в якому буде місце справедливості, щастю, любові, миру, братству, Богу; можна проектувати і творити своє майбутнє.

Реальність літературна входить в ситуацію реального життя, при чому герої характеризуються тепер не ззовні, а зсередини. Суб’єкт і об’єкт навчального процесу міняються місцями, що забезпечує новий рівень літературних знань і виховних, розвивальних впливів.

Екзистенція в ролі іншої особистості на сцені учня—актора в системі складових життя: радості, болю, щастя, горя, розвитку, страждання, сумнівів, роздумів, — приводить учня—актора до висновку: життя — найбільша цінність. Твоє життя — подарунок, і ти за нього несеш відповідальність.

Саме питання відповідальності в сьогоднішньому світі, зокрема в навчально—виховному процесі, стоїть гостро. Дитяча свідомість, що характеризується розмитістю реальних і віртуальних кордонів, звикає жити не тільки в категоріях вседозволеності, а й в просторі безвідповідальності, тому що, наприклад, у гри майбутнього немає. Але суб’єкт гри відпрацьовує певні стереотипи поведінки і користується ними в суспільстві.

Робота в творчому колективі забезпечує нові можливості для виховання в дитини навиків відповідальності за себе перед партнерами, тому що робота в групах потребує виконання завдань всіма учасниками, особливо коли від учня—актора залежать інші учасники сцени вистави—презентації.

НАСТУПНИЙ — СЦЕНІЧНИЙ ЕТАП літературного проекту починається після індивідуальної роботи над ролями ( учень—актор і вчитель—консультант), коли усвідомлюється не тільки ідейно— тематичний, сюжетний, композиційний, образний компоненти навчального матеріалу, а й індивідуальна історія, характер, інтелектуально—почуттєва, вольова сфери героїв твору. Спроектоване їх «внутрішнє» і «зовнішнє» життя, яке виражається вербально і невербально учнем—актором, що готовий вийти на сцену, щоби відтворювати літературну реальність.

Цей етап літературного проекту характеризується:

1. Публічністю (проходить на сцені, проектує і формує частини остаточного продукту — вистави).
2. Особистою реалізацією учня—актора в творчій колективній дії.
3. Взаємодією в робочій тимчасовій групі, склад якої змінюється відповідно до сцени.
4. Самоактуалізацією в творчій діяльності.
5. Критичністю (аналізом, оптимізацією, оцінюванням діяльності)
6. Новою роллю учня—актора, він тепер і учень—режисер (проектує дію на сцені, дає поради акторам відповідно загального задуму).
7. Вчитель—консультант набуває властивостей вчителя— режисера, складається команда постановників режисерів, які висувають гіпотези, випробовують їх на сцені, обирають кращий варіант.
8. Незалежними консультантами (вони не задіяні в даній сцені), склад яких змінюється відповідно дії.
9. Продуктом — частинами вистави—презентації, з яких складається цілісний результат проекту.

В цілому сценічний етап проекту характеризується творчою направленістю в креативній діяльності.

Американський психолог 20 століття А. Маслоу говорив про креативність як властивість кожної людини. Вона дається особистості з народження. Ця думка стверджується і Біблією: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою; і хай володарюють вони над рибами морськими, і над птахами небесними, і над худобою, і над всією землею, і над всіма гадами, що плазують на землі" (Бут. 1,26). Людина образ Того, Хто є Творцем. Вона реалізується повністю тільки тоді, коли знаходить себе в творчій діяльності. Таким чином, творчість — запорука не тільки настрою, який за класифікацією С. Л. Рубінштейна відноситься до рівня органічної ефективно—емоційної чутливості, а й потреба гармонійної людини.

А. Маслоу вводить поняття самоактуалізації як повного використання своїх талантів, здібностей і потенціалу. Він наголошує на тому, що «людина насправді стає людиною, коли саме в творчості розкривається її потенціал. Творчість у особистості, що самоактуалізується (максимально розкриває свої потенції) розповсюджується на всі сторони її життєдіяльності. Це не просто написання творів мистецтва чи досягнення в науці».

Робота на сцені є каталізатором процесів самоактуалізації в інтелектуальній, почуттєво—вольовій, діяльній сферах.

Публічність сценічного етапу проекту — ще одна складова активізації навчально—виховного процесу. Вона вимагає певної відкритості суб’єкта творчої діяльності — показника розвитку особистості. Відтворення почуттів через діалог, висвітлення внутрішнього стану персонажа п’єси перед аудиторією глядачів: режисерів і незалежних консультантів, контакт з іншими героями сцени — все це повертає дитину до усвідомлення своєї особистості. Зрозумілі, але не названі стани дитини знаходять визначення, значить усвідомлюються, що дає поштовх подальшому розвитку.

Дитина реалізується через визнану нею і всіма творчість, продукт колективної взаємодії, комунікацію, дружні зв’язки. Це підвищує самооцінку особистості, дає поштовх до росту, а також знімає ярлики, що їх мусить носити дитина, опираючись їм і витісняючи їх з свідомості всіма можливими засобами. Діяльність учня—актора, учня—режисера, незалежного консультанта відкривають перед особистістю простір успіху.

Учень—режисер продовжує зміцнювати свідомість своєї значимості. Він прогнозує, критично оцінює ситуацію, знаходить спільну мову з іншими членами групи режисерів, проявляє в той чи інший момент діяльності лідерські ознаки, закріплює їх на практиці.

В групі незалежних консультантів учень стає спостерігачем і оцінювачем загальної роботи і акторів, і режисерів. Він критик— філософ, і відчуває свою ще більшу значимість, тому що в нього критерії оцінювання цілісної роботи творчого колективу, яка має відповідати меті і завданням проекту.

На сценічному етапі проекту цінним є те, що учень

• Змінює види своєї діяльності (актор, режисер, незалежний спостерігач);
• Змінює групи взаємодії (сцени акторів, сцени режисерів, сцени незалежних консультантів);
• Критично відноситься до своєї творчої діяльності і до діяльності інших;
• Творить мистецьку реальність і самого себе як особистість в колективній взаємодії.

  Але найголовніше: всі члени творчого колективу, що знаходиться в пошуку, в творчій діяльності, існують в ситуації успіху.

  Ситуація успіху спонукає суб’єкта дії на подолання труднощів в процесі виконання завдання, наслідком чого є стан психічного задоволення, який закріплюється результатом — виставою— презентацією.

  Мета вчителя: привести особистість до відчуття радості успіху, допомогти усвідомити свої здібності, повірити в себе. При цьому завдання — дати змогу учневі відчути радість від подолання труднощів; дати зрозуміти, що тільки зусилля, праця дають результат; спонукати до активних дій, активної життєвої позиції, позитивізму в усьому.

  І навіть якщо дитині не все вдається відразу, вона відчуває підтримку друзів—глядачів, вчителя, бачить позитивні кроки в своєму розвитку, починає вірити в свої сили і критично аналізувати виконану роботу.

  Освітня технологія «Створення ситуації успіху» умовно поділяє дітей на групи: «Надійні», «Впевнені», «Невпевнені» і «Зневірені». Під час роботи над виставою—презентацією відкриваються джерела потенційної внутрішньої позитивної енергії; взаємодія «впевнених» і невпевнених» знімає психологічні блоки розвитку особистості і спонукає до успішного подолання труднощів в комунікації. Таким чином, досягається головна мета навчально—виховного процесу: гармонійна освічена особистість, що вміє вирішувати проблеми у всіх сферах, на всіх рівнях життєдіяльності.

  Наступний етап проекту — ВИСТАВА—ПРЕЗЕНТАЦІЯ.

  Він вимагає від суб’єкта навчання максимальної концентрації, мобілізації всіх ресурсів. Дуже часто в такій ситуації проходить прорив в сферу, як думає учень, для нього неможливого. Розширення свідомості

  Вистава—презентація — це відкритий урок, на якому присутні не тільки учні інших класів, а й вчителі, батьки, всі бажаючі.

  Починає її вчитель вступним словом. Повідомляється тема і завдання літературного проекту—вистави, коротко сюжет, композиція, дається інформація про автора твору, що вивчається. Ставиться завдання перед глядачами: зрозуміти задум акторів, режисерів, підтримувати виступ, дати оцінку їх роботі, встановити відповідність до задуму автора твору, за мотивами якого поставлена вистава.

  Під час вистави—презентації учні не тільки пропагують українську літературу, заохочують до її вивчення, не тільки підвищують авторитет національного мистецтва і втілюють його, матеріалізуючи на сцені; не тільки розвиваються самі в активній почуттєво—інтелектуальній, вольовій діяльності, а й стають джерелом впливу в морально— духовній сфері. Через слово, втілення образу свого героя на сцені, діти несуть переконання в необхідності загальнолюдських цінностей в нашому світі, в житті кожної людини, яка хоче бути щасливою, успішною. Свідомість учнів зростає, розвиваються її функції: пізнавальна, творчо— конструктивна, регулятивно—управлінська.

  Діти сприймають духовні істини, спрямовують пізнання до суті явищ життя, існування. Підлітки не відчувають себе самотніми в «вічних» питаннях смислів буття, творіння, існування, а ще приймають Любов, яку дехто не відчуває в рідній сім’ї з певних причин об’єктивних чи суб’єктивних.

  Філософська морально—духовна суть вистави приводить до усвідомлення: «Я — найбільша цінність, неповторний і значимий. Я — творіння люблячого Бога, Який все тримає в Своїх руках. Я можу носити Його в собі, бути слухняною Його дитиною. Він захищає і допомагає мені стати щасливим — випромінювати Його любов».

  Усвідомлення і переосмислення себе, світу, який відображається дитячою свідомістю, оптимізм, віра в свої можливості і сили, розширення свідомості до самовдосконалення і філософського погляду на світ і себе в ньому — це все результат, який змінює дитячу особистість, підвищує її психологічний потенціал.

  ЕТАП ОЦІНЮВАННЯ ПРОЕКТУ. Оцінювання проекту проходить на всіх його етапах. Презентація—вистава — є результатом, і після неї проводиться остаточне оцінювання, яке складається з кількох форм:

  1. Оцінювання глядачів відповідно до критеріїв, що були оголошені попередньо (пов’язані з виконанням завдання).
  2. Самооцінка (аналізуючи ступінь виконання індивідуального завдання, учень оцінює свою роботу).
  3. Оцінювання вчителя за всі види робіт.

  Після вистави—презентації учні, що приймали участь в проекті і «глядачі» пишуть на неї відгуки, які теж впливають на остаточну оцінку за проект.

  СЦЕНАРІЙ ВИСТАВИ—ПРЕЗЕНТАЦІЇ.

  Особливістю літературного проекту, який ми розглядали, є поетичний сценарій, написаний за мотивами твору, що вивчається. Це своєрідний погляд вчителя—автора на зміст навчального матеріалу.

  В п’єсі обов’язково розглядаються всі сюжетні лінії оригінального твору, підкреслюються композиційні, образні особливості, виділяються яскравіше словом і невербально характери героїв. Розкривається історико—літературне значення твору, його жанрова своєрідність. Тобто, п’єса — засіб і аналізу, і узагальнення, і актуалізації навчального матеріалу, який стає дійсністю на сцені через роботу учня—актора і режисера.

  В сценарії ширша система персонажів ніж в оригінальному творі. Образи, наприклад, природи, міста, дня та ін. стають героями, промовляють до глядача, розкривають смислову лінію твору, що вивчається. Також за допомогою нових персонажів більш яскраво висвітлюється філософська направленість навчального матеріалу, формується картина світу, де за все відповідає, завжди допомагає, підтримує Любов Творця. Оптимістична направленість п’єси, про що б не йшлося, спрямована на ствердження загальнолюдських цінностей: дружби, любові, вірності, жертовності, благородства, прощення, співчуття, розумінняâ��

  В кожному сценарії знаходимо духовно—моральну складову, яка доводить: людина не самотня в цьому світі, і, якщо вона навіть потрапляє в складні обставини, то не залишається один на один зі своїми проблемами, в неї є духовний помічник. Господні Ангели в п’єсі — представники Сили добра і справедливості, які об’єктивно допомагають, оберігають, дають змогу прийняти правильне рішення, яке стане розбудовувати повнокровне життя в свободі справжній, в свободі Творця.

  Духовна складова п’єси допомагає учневі формувати світогляд на основі Біблійних істин, приймати в душу ту основу, яка допоможе в майбутньому не піддаватися негативним впливам, не набути жодної хімічної залежні, бути захищеним від негативних соціальних і особистих обставин, адаптуватися до нових умов життя.

  Мова п’єси — поетична, що дозволяє загострити увагу на образній системі твору, який вивчається; наголосити на головних змістовних лініях, виділяючи деталі; оптимізувати аналіз оригінального твору, сприяти естетичному розвитку дітей.

  Тобто, сценарій вистави— презентації призваний не тільки донести всю парадигму смислів навчального матеріалу, а й виховувати, розвивати гармонійну, творчу, духовну, активну і стійку до негативних впливів особистість. П’єса — є аналізом навчального матеріалу, який розглядається з точки зору виховної і розвивальної функцій.

  ВИСНОВКИ

  Літературний проект, який пов’язаний з виставою— презентацією є методом особистісно орієнтованого навчання, яке має триєдину мету: навчальну, виховну, розвиваючу. Впливає на всі сфери особистості: почуттєво—інтелектуальну, вольову, дієву.

  Змістом проекту є навчальний матеріал, який вивчається під час дослідницької, творчої, практичної роботи: обирається тема, мета проекту, ставляться індивідуальні завдання учня—актора, учня— режисера, незалежного спостерігача; завдання для робочих груп.

  Після дослідницької роботи починається практично— індивідуальна і групова робота на сцені. Поточне оцінювання допомагає учневі корегувати свою працю в створені образів, а далі сцен вистави—презентації.

  Креативний підхід, розвиток творчих основ, морально— духовне спрямування роботи сприяють втіленню головних компетентностей: функціональних, мотиваційних, соціальних. Але головне, в результаті учень почуває себе щасливим, і цей стан хоче закріпити і переживати ще і ще раз.

  ---

  КОНОНЧУК А. В. особистісно орієнтовані проектні технології на уроках, урок, урок української літератури,personally oriented design technologies at lessons, lesson, lesson of Ukrainian literature